Два крила Валентина Бурхана

Валентин Мусійович Бурхан
Два крила Валентина Бурхана

Україна, Дніпропетровська область

  • 24 лютого 1937 – 29 червня 2003 |
  • Місце народження: м. Дніпродзержинськ (нині м. Кам'янське) |
  • поет, лікар, відмінник охорони здоров’я, Почесний громадянин м. Кам’янського

Лікар за професією, за покликанням серця – поет, такі два крила мала ця талановита людина.

Життя – це бій в поезії і прозі

Але біль за людей свій у вірші 
Я від щирого серця ронив.
Валентин Бурхан

 

 

 

Валентин Мусійович Бурхан народився 24 лютого 1937 року у м. Дніпродзержинську (нині м. Кам’янське) Дніпропетровської області. Після закінчення десятирічки в рідному місті він навчався у Львівському медичному училищі. З 1957 по 1960 роки служив в армії, затим продовжив навчання. 1967 року закінчив Львівський медичний інститут і повернувся до Дніпродзержинська. Все життя пропрацював лікарем-стоматологом, спочатку в другій міській лікарні, з 1972 року довгий час був головним лікарем 1-ї міської стоматологічної поліклініки. Завжди чуйно ставився до людей. Був відзначений званням відмінника охорони здоров’я, орденом «Знак пошани», медалями та дипломами, одержав титул «Почесного громадянина» м. Дніпродзержинська (2001 рік). Був членом НСПУ з 1997 року. На його честь названа вулиця м. Кам’янського. Багато друкувався в обласній і республіканській пресі, згодом в обласному видавництві почали виходити його книжки поезій.

Валентин Бурхан вів активне життя, багато їздив, зустрічався з людьми. Помер 29 червня 2003 року в Парижі під час перебування на медичному симпозіумі. Похований у м. Кам’янському. 

Валентин Бурхан // http://lib.dndz.gov.ua/uploads/98801(1).jpgПам’ятна дошка на вулиці, названій на честь В. Бурхана в м. Кам’янське Валентин Бурхан – головний лікар 1-ї міської стоматологічної поліклініки м. Кам’янського

Валентин Бурхан увійшов у поезію уже з чималим набутком життєвого досвіду. Він є автором 9 поетичних збірок віршів: «Тривожна радосте моя» (1972), «Рясноцвіт любові» (1980), «Квіти мужності» (1988), «Кохання окличний знак» (1992), «Доброспів», «Жага» (1997), «Материзна», «Присвяти» (2000), «Місто долі моєї» (2001), «Осіння брость» (2003). Низку його поезій покладено на музику. Автор збірки пісень «З колін устаньте, матері» (музика І. Бурого; Дніпродзержинськ, 1998).

Головні теми віршів В. Бурхана – спогади про повоєнне дитинство, краса рідного краю, громадянська тематика, гімн праці, вірність коханню, інтимна лірика, тонкий гумор і їдкий сарказм торкаються найпотаємніших струн душі читача, змушуючи задуматися над минулим і прийдешнім. Йому належать слова гімну міста Дніпродзержинська. Лікар за професією, за покликанням серця – поет, такі два крила мала ця талановита людина. 

В. Бурхан належав до покоління дітей, на долю яких випали всі страхіття довоєнного, воєнного і повоєнного періодів: сирітство, голод, поневіряння. Це люди мічені лихом. З роками у більшості з них ті сліди зарубцювались. Але тільки не в поетів:

В очах – ще й нині відблиски заграви.
Жита, що топчуть чоботи чужі,
На всі мої літа той біль кривавий
Лишився у стривоженій душі.

Уже перша збірка «Тривожна радосте моя» – потужний емоційний пласт поезії, сповнений любові до рідної землі та переживаннями за те лихо, яке принесла Друга світова війна: 

Де могила твоя, 
Я не знаю… 
Батьку, батьку, 
уже скільки літ, 
Як над нею в журбі опадає 
дум земних 
золотий первоцвіт… 

А себе поет називає степовиком і змальовує життєдайність степу:

Я зроду-віку степовик,
Буває, очі ледь заплющу –
Переді мною степ цілющий,
Як невмирущий материк.
Коли над степом грім гримить,
Заходить дощ од небосхилу –
Я знаю: степ вбирає силу,
Щоб щедру душу відродить.

***
Про ту красу, що над світами лине,
З бабусиних пригадую казок,
У ній,
мов жар, відсвічують жоржини,
І веснами буя рясний бузок.
З дитинства діда я не пам’ятаю,
Але його наука є в мені,
Він здавна заповів любов безкраю
До пісні,
до калини,
до землі.
А розуму навчала рідна мати,
Щоб не боявсь ні горя, ані мук,
І без вагання людям міг віддати
Весь квіт душі,
снагу змужнілих рук….
Шляхи  батьків – мої путі-дороги,
На вічну
вірність
присягнувсь я вам.

У пошуках істини, поет звертається: 

Поглянь, людино,
З яким натхненням
У світ приходять
Стебла малі,
В природнім диві
Цім нескінченнім –
Найщасливіше
І найсвятіше
Материнське
Начало
Землі.

Істина для поета – це «материнське начало Землі», істина в тому:

Що спершу треба стать людиною,
А потім думати про вічність.

***
Нема прекраснішого на планеті,
Коли приходить сповнення надій,
Грядуть хліба у стиглості шумкій.

***
Та в щасті все ж закон є головний – 
Хто підлістю до щастя досягнеться,
Той у його примарі захлинеться,
Такий закон – як біль, як світ старий.

***
Усим земним ще раз переболіти,
Усе спочатку без вагань пройти.
Щоб досягти тієї ж знов мети – 
Ось наше кредо, що струмить над світом.

Поет хоче пізнати суть добра і зла:

Часом я дивлюсь на білий світ:
Світоньку, яке то справді щастя –
Все пройти – від першого причастя
До вершин, де в холоді зеніт.

Хочу я у днині зрозуміть
Суть добра і зла первопричину,
Шлях старий і молоду стежину,
Світлу мить і зради хижу сіть.

***
Якщо в світах десь є Господь,
Нехай з своїх небесних далей
Зупинить людства суть зухвалу,
Його гріховну хтиву плоть.

Щоб досягти собі мети,
Одвіку чавить світ уперто,
Воно не йме живим і мертвим,
Знов Бога може розп’ясти!
О люди! Людство! Світлий рай
Вселенська підлість не збудує.
Живемо, гриземося всує…
Щось є у нас від вовчих зграй.

***
Суть життя зупинилась на жінці,
Це вона – надбогиня богам –
У келих щастя наллє по вінця
І розділить біду пополам.

Сенс життя поет бачить у доброті і закликає:

Навіть хай падає з неба каміння –
Мужньо тримай світ добра на плечах!..
….
До всього в світі можна звикнути…
А щоб не звикнути – май краплю мужності.

***
Життя – це бій, постійний і важкий,
В житті нічого легко не дається,
Але коли жагою б’ється серце,
Воно обов’язково вигра бій.

Життя – це бій.
В поезії і в прозі,
В коханні,
У натхненному труді
Важливо,
Щоб не збочити в дорозі…

Рівень поетичної творчості В. Бурхана зростав з кожною новою книжкою. Його творчість спокійна, як спокійна людська доброта. Це і є першопричиною світлого ліричного образу в його поезії. Валентин Бурхан ніжною любов’ю любив землю ріднокраю, яка його зростила, вивела на широкий життєвий шлях і живила своїми життєдайними соками.

Іде весна в стрімкучому 
роздоллі, 
На повні груди дихає 
теплом 
Ровесниця дзвінка моєї 
долі, 
Торкає душу трепетним 
крилом, 
Блакиттям б’є в дніпровім 
видноколі 
Любов’ю розквітає над чолом

***
Чужа земля 
І хмари спохмурнілі, 
І березень в полотнищі вітрів, 
І ниють ще рубці на білім тілі 
Від знятих позавчора лиш бинтів. 

* * *
Мій рід – це плем’я героїчне, 
Йому прийдешні сяють вежі, 
Бо ж як полюбить, то навічно, 
А що задумане – те звершить! 

Автор знаходить схвильовані і необхідні слова про свою любов, в яких оспівується весняна свіжість і краса справжніх відчуттів, вірність:

Вже човен літ напнув свої вітрила,
Нічим не зупинити нам його.
Скажи мені, чи ти колись любила
Так, щоб всю душу огортав вогонь?
Щоб в літеплі підводилися вруна
Щонаймиліших заповітних мрій,
Щоби і в сорок бути юним-юним,
Коли нема на молодість надій,
Щоб урожаєм щедрились засіки
З людських правічних сонцечолих нив,
Щоб життєдайно повнилися ріки –
Чи ти любила?
Я отак любив!

***
А любов по вінця вже налита
У бездонні келихи давно.

Поетичні ліричні сонети Бурхан присвячує жінці. Його дружина – лікарка, яка була поруч все його життя:

Ти в світ мій ввійшла, ніби диво, –
Озвалась тобою краса,
Крізь сутінь всміхнулась знадливо,
І день той горить, не згаса.
І усміх твій сяєвом грає,
Його голублива луна.

***
Любов не звеличиш словами,
Коли не од серця вони…
Її не врятуєш й сльозами,
Коли вони з криги вини…

***
Усе земне, освячене тобою,
Я нарікаю іменем твоїм…
Життя моє – освячене тобою,
Життя моє – у імені твоїм.

Природа для поета – це оновлення, пошук себе. Бурхан часто застосовує такі незвичайно сонячні, світлі словосполучення: «сонцеграй», «сонцечолих нив», «буйноплин», «супокій», «літепло», «вітровій», «осонцений», «буйновіто», «байдужжя сивоцвіт», «шовковиться», «смеркливі очі».

Горять у плавнях верболози
Гнучким загонистим вогнем,
Бруньки – весни щасливі сльози –
Відсвічують прийдешнім днем…
Від сну прокинулися вишні,
Смакують лоскотом вітрів,
І дід Петро, як з пісні, вийшов,
В садок стежиною побрів.
Прийшло оновлення щорічне,
Мов тепла купіль доброти.
Щось віще дивиться у вічі:
В тобі ж тебе жада знайти.

Майстерно змальовує «вечірню пастель»:

Гойдає трави соковиті
У плавнях
Вітру тихий лет,
Спокійним місяцем умитим,
Шепоче шерхло очерет.
Тендітно дивиться у воду
Гнучка верба.
Літа… літа…
І давню сумовиту вроду
В багрянім дзеркалі хита.
Спроквола сповнилась діброва
Вогнем вечірніх протиріч,
Стиха навкруг пташина мова.
Надходить ніч…
І передзвін, вечірній, синій,
Спинивсь у неба на краю,
Останнім помахом безсилим
Спіймавши трепетну зорю.

Вірші В. Бурхана несуть у собі пісенну мелодику, через те ними цікавляться композитори. До багатьох віршів поета написано музику. Свого часу побачив світ створений у співдружності з дніпродзержинським композитором Іваном Бурим пісенник «З колін устаньте, матері», до якого ввійшли двадцять п’ять найбільш вдалих творів поета. У тому числі: «Листопад», «Так хороше мені ще не було», «Вишневий цвіт», «Не відірвися від землі» та інші. 

У вірші «Гімн міста Дніпродзержинська» поет чутливо дослухався до ритмів епохи, знайшов найточніші слова, щоб передати заповітні почуття любові до міста.

Де Славути вплітаються хвилі
У історію й долю свою,
Піднялося могутнім вітрилом
Диво-місто в козацькім краю.

Прометея вогонь непогасний
В заводськім ореолі вогнів
Творять міць України на щастя
Кам’янчани – нащадки батьків.
Дніпродзержинськ – 
Наша слава жива, наша доля, 
Земляків наших праведна суть, 
Дніпродзержинськ – 
Прометея нескорена воля, 
Що до праці й до щастя зовуть. 

Любов до жінки, матері, рідної землі і повноводного Дніпра… «Що ще треба українцю крім любові і добра?» – питання це містить в собі й відповідь:

І поки я
Живу на білім світі,
Шалено буду рватися у бій
За яблука,
Що літеплом налиті,
За край дніпровський
Веселковий мій.

Валентин Бурхан поєднав в собі справжнього професіонала – лікаря і поета, який зцілює словом і в основі цього лежить любов до Людини. «Моє покликання – любов!» – писав автор:

Заклинаю своїх земляків – 
Вірте в світлу любов і величність.

***
Бувають душі
Різного покрою.
Хотів би я,
Щоб до останніх днів
Душі моєї
Жар не спопелів,
Світив комусь
Зірницею ясною.

Титульне фото // https://www.libr.dp.ua/region-lit-burhan.htm

Вірші

Світлана Сухіна
Бібліографія:

Бурхан В.М. Тривожна радосте моя: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1978.– 61 с.
Бурхан В.М. Рясноцвіт любові: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1980.– 70 с.
Бурхан В.М. Квіти мужності: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1988.– 38 с.
Бурхан В.М. Кохання окличний знак: Лірика.– Дніпропетровськ: Промінь, 1990.– 94 с.
Бурхан В.М. Доброспів.– Дніпропетровськ.– 1995. – 98 с.
Бурхан В.М. Жага: Поезії.– Дніпропетровськ: Поліграфіст. – 1997.– 82 с.
Бурхан В.М. Материзна: Вибрані поезії.– Дніпропетровськ: Поліграфіст.– 1998.– 237 с.
Бурхан В.М. Присвяти. – Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2000.– 28 с.
Бурхан В.М. Місто долі моєї: Поезії.– Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2001.– 59 с.
Бурхан В.М. Осіння брость: Поезії.– Дніпропетровськ: Поліграфіст.– 2003.– 98 с.
Бурхан В.М. Поезії // Антологія поезії Придніпров’я.– Дніпропетровськ.– 1999.– С. 72–90.
Бурхан В.М. Вірші // Весняний цвіт.– Дніпропетровськ, 2004.– С. 8–1.
* * *
Антологія поезії Придніпров’я / Під заг. ред. В. Коржа – Дніпропетровськ: Січ, 1999.
Про В. Бурхана – С. 35–36.
Степовичка Л. Побачити Париж і – померти // Слово про літературу та письменників Придніпров’я. Нариси та есеї / Упоряд. Л. Степовичка.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2005.– С. 229–230.
* * *
Крот В. «Я люблю вас, мої земляки!» // Літературне Придніпров'я.– 2002.– № 3.– берез.– С. 3.
Поэт, медик, гражданин // Відомості.– 2007.– 28 лют.– С. 2.
Тараненко О. Єрмак підкоряв Сибір, а він – Дніпродзержинськ: [У м. Дніпродзержинську перейменовано вул. Єрмака на ім. Валентина Бурхана] // Зоря.– 2004.– 24 квіт.
Я до тебе прийшов не гостем (Книжкові прем’єри. В. Бурхан «Осіння брость») // Ведомости.– 2007.– 26 февр. – С. 5.
Створено: 11.03.2021
Редакція від 17.03.2021